Методична робота 

Як працювати з дітьми з інтелектуальними порушеннями. Методи та поради

ЩО ТАКЕ ПОРУШЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Порушення інтелектуального розвитку – це стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи. Переважно йдеться про ураження головного мозку.

• Легкий ступінь – F70 (IQ 50–69);
• Помірний ступінь – F71 (IQ 35–49);
• Тяжкий ступінь – F72 (IQ 20–34);
• Глибокий ступінь – F73 (IQ нижче 20).

F – це шифр, який надають у висновках від інклюзивно-ресурсні центри. Ступені залежить від IQ. Наприклад, IQ нормотипової людини – приблизно 100–120.

Факти про порушення інтелектуального розвитку (ПІР):

• Раніше інтелектуальні порушення називали “розумовою відсталістю”. Цей термін запозичили з медицини, але термінологія еволюціонує. Нині ми говоримо, що людина – на першому місці, а вже потім – порушення або особливості розвитку. Тому не можна використовувати термін “розумово відсталі”;
• Порушення інтелектуального розвитку має найбільше образливих слів, які з ним асоціюються. Наприклад, “імбіцил”, “ідіот”. Це – терміни, які раніше використовувалися в медицині і стосувалися різних ступенів інтелектуального порушення. Нині ці формулювання – також образливі;
• Порушення інтелекту не лікується. Воно залишається з людиною на все життя. ПІР – це первинне порушення, але від нього виникають наслідки та особливості. Вторинні відхилення вчителі можуть коригувати.
• Інтелектуальне порушення спричиняють понад 250 чинники під час народження або в ранньому дитинстві;
• Діти з ПІР розвиваються повільніше та інакше, ніж нормотипові діти. Їхній розвиток інколи нагадує схему “2 кроки вперед, 1 крок назад”;
• Діти з ПІР можуть не опанувати певні знання та навички. У школі, де я працюю, є діти з комплексними порушеннями розвитку. Наприклад, підлітки, які не вміють читати – і ніколи не навчаться. Бо це – особливість їхнього мозку. Але вони можуть опанувати інші знання та навички.

ЯКІ ОЗНАКИ СТУПЕНІВ ПІР

Легкий ступінь:

⏪  Має труднощі в концентрації уваги. Дитина част відволікається, довго розглядає картинки.

⏪  Переважає фразове мовлення.

⏪  Дитина самостійна, необхідний частковий супровід дорослого.

⏪  Потребує додаткового часу, індивідуальних інструкцій, вказівок або нагадувань. Наприклад, “Зараз урок математики, тобі треба подивитися на дошку й послухати вчителя”.

⏪  Пасивний словник переважає над активним. Тобто дитина запам’ятовує багато слів, але здебільшого не може відтворити.

⏪  Уповільнений розвиток відчуттів.

⏪  Низька мотивація через те, що знижена пізнавальна діяльність.

⏪  Мислення конкретне та обмежене досвідом, низька здатність узагальнювати та абстрагувати. Тому абстрактні слова дитина не розуміє, дратується;

⏪  У підлітковому віці ці діти розуміють свою несхожість, тому часто мають депресивні та тривожні стани.

Помірний ступінь:

🔺 Має достатній рівень комунікації на елементарному рівні;

🔺 Потребує супроводу та додаткових опор: картинки або предмети, які візуалізують сказане. Дитина не може довго слухати пояснення вчителя;

🔺 Важко даються соціальні сигнали від інших;

🔺Опановує більшість навичок самообслуговування;

🔺 Потребує розширених інструкцій. Наприклад, має бути прописаний алгоритм, аби допомогти дитині не розгубитися;

🔺 Робота із соціально-емоційною сферою. Часто не зчитує емоції, тому про них треба говорити;

🔺 Фрагментовані думки, фразове мовлення. Вчителю треба просити таку дитину: “Скажи, будь ласка, повним реченням” або починати речення замість дитини.

Тяжкий ступінь:

🔽 Мовлення та комунікація – на мінімальному рівні, використовує короткі слова або невербальні форми комунікації (картки, жести);

🔽Труднощі з моторними навичками, дитина фізично слабка. Наприклад, треба багато спроб і вправ, аби дитина тримала ручку;

🔽 Потребує щоденної регулярної допомоги, супроводу та самообслуговування;

🔽 Важливо наглядати за безпекою дитини. Часто не розуміє, що безпечно, а що – ні;

🔽 Відволікається, має розсіяну увагу;

🔽 Після тривалих та систематичних занять може сформувати елементарні соціально-побутові навички.

Глибокий ступінь:

🔆 Мовлення не розвинене, видає звуки або крики;

🔆 Уникає контакту з іншими;

🔆 Потребує постійного розвитку та реабілітації;

🔆 Немає пізнавальної діяльності; 

🔆 Малорухлива, має значні моторні порушення;

🔆 Має порушення смаку та нюху, тому часто їсть усе, що трапляється під руку.

• СПІВПРАЦЯ З БАТЬКАМИ – ЦЕ КЛЮЧ ДО УСПІХУ

  Треба починати співпрацювати з батьками, як тільки ті прийшли до школи й кажуть: “Ми хочемо, щоби дитина тут навчалася”. Вчителеві треба підібрати ключик до батьків, щоби вони відкрилися, відчули, що він / вона – безпечна доросла людина, що вони можуть довірити свою дитину.

  Коли дитина приходить до класу, і ми не знаємо про неї нічого, можна дати батькам опитувальник.  Це – перший крок до успішної співпраці з батьками, бо вони опишуть досягнення й навички, які дитина вже має.

• 
  

  
  



Можете наголосити, що чим докладніше батьки заповнять опитувальник, тим більше ви врахуєте потреби та особливості дитини.

Пункт опитувальника про мотивацію дуже важливий. Адже спочатку ми будемо спиратися на те, що дитина любить, що їй цікаво, заохочуючи її. Наприклад, використовуючи її улюблені іграшки.

Також важливий останній пункт “Ваш запит”. Йдеться про те, що батьки хочуть, аби дитина вміла. Часто батьки розповідають, що дитина має навчитися читати чи писати. А інколи й нічого не хочуть. З цього пункту ми зрозуміємо, які батьки, як вони допомагають дитині, як підтримують і чи прийняли її такою, як вона є.

Також треба пам’ятати, що жодні батьки не хочуть, щоб у них народилася дитина з інвалідністю. Батьки розгублені. Вони цього не планували, тому проходять стадії від горювання до прийняття дитини. І це може тривати кілька років. Тож вчителі мають:

1. М’яко й тактовно давати оцінку ситуації, яку батьки не хочуть приймати. Об’єктивно описувати стан дитини й давати прості рекомендації за принципом: “Якщо батьки можуть це робити – даємо ще більше. Якщо не можуть – запитуємо, чим їм допомогти”.
2. Не руйнувати надії батьків. Треба наголошувати: “Разом ми зможемо більше”.
3. Розповідати, що дитині вдавалося добре протягом дня за формулою бутерброда: чергувати, що вдалося й що не вдалося.
4. Бути поруч із батьками, встановити довірливі взаємини.
5. Не приймати критику за особисту образу. Батьки стикалися з різними спеціалістами, тому критикують, з огляду на свій досвід.
6. Долучати батьків до команди супроводу. Наприклад, можна створити онлайн-зустрічі.
7. Розподіляти відповідальність із батьками. Батьки разом зі спеціалістами мають навчати та виховувати дитину.

Також важливо покроково звертати увагу та розвивати такі цілі в індивідуальній програмі розвитку:

1. Побутові навички: одягання, роздягання, особиста гігієна, самостійне харчування. З них треба починати. Якщо ви вчитемете дитину читати, а вона не вміє довго сидіти за столом, то нічого не вдаться.
2. Комунікативні навички: розуміння зверненого мовлення, виконання інструкцій вчителя, здатність відповідати на закриті та відкриті запитання.
3. Соціальні навички: спілкування з однолітками на перерві, вміння працювати в парі та в групі.
4. Академічні навички залежно від віку дитини та програми. Наприклад, розрізнення кольорів, вміння рахувати до 20, розповідати про кругообіг води в природіОсновні кроки, потрібні для навчання дітей з інтелектуальними порушеннями:
   1. Позитивно-емоційний контакт учителя та учня. Учневі треба розуміти, що вчитель – це безпечна доросла людина, її можна слухати й виконувати інструкції.
   2. Кожен учень має свій темп розвитку. Давайте учню час.
   3. Маленькі успіхи підкріплюються, відсутність успіхів не оцінюється.
   4. Треба підготувати середовище для прийняття дитини з інтелектуальними порушеннями. Наприклад, розповісти учням, що до них прийде новий учень, можна пояснити, що таке інтелектуальні порушення.
   5. Формувати здатність дитини комунікувати з іншими. Часто діти з інтелектуальними порушеннями, які в хорошому контакті з учителем, не хочуть виходити із зони комфорту та спілкуватися з кимось ще. Але треба над цим працювати. Адже діти, які спілкуються з різними людьми, вибудовують стратегії, як спілкуватися з тією чи іншою людиною.
   6. Навчати практичного використання понять (просторових, кількісних, часових). Якщо готуючись до уроку, ви розумієте, що якесь поняття – абстрактне, спробуйте підібрати асоціацію до нього – наприклад, якийсь предмет чи картинки.
   7. Розвивати вміння самообслуговування.
   8. Розвивати творчу активність.
   9. Готувати дитину до перерви. Діти з інтелектуальними порушеннями часто не розуміють, що відбувається на перерві й що треба робити.

      МЕТОДИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПОБУТОВИХ НАВИЧОК

      • Створіть алгоритм, що за чим має відбуватися в школі. Його можна візуалізувати. Наприклад дитина приходить у клас, знімає верхній одяг, сідає за парту.
      • 
        
      • 
   10. 
       
       
       • Зробіть малюнки або фото місць, де буває дитина (туалет, їдальня, спортивна зала, клас) та розмістіть у блокноті. Це – підказка, щоби дитина зіставила фото з реальним місцем, куди їй треба йти;
       • Навчайте самостійності в побутових навичках, розбиваючи їх покроково. Наприклад, одягання шапки треба розбити на маленькі кроки: знайти шапку, узяти шапку в руки, поставити два пальця в шапку, щоби розтягнути її, піднести шапку до голови, одягнути й поправити перед дзеркалом. Тоді діти запам’ятовують кроки – і навичка стає автоматичною.
       • Візуалізуйте або придумуйте рухи, які підкріплюватимуть вивчену навичку.

       Навчання соціально-побутових навичок починається з:

   11. ➤ Тут і зараз. Просто навчіть чогось дитину.
   12. ➤ Досвіду дитини, на який треба спиратися (про нього можуть розповісти батьки).
   13. ➤ Орієнтування не на реальний вік, а на готовність дитини до навчання.
   14. ➤ Коментування всього, що робить дитина. Наприклад: “Зараз ти вдягаєш куртку, шарф – з моєю допомогою”. Це – аби дитина розуміла, що робить щось самостійно, і запам’ятовувала словесні інструкції.

   Доросла людина, яка супроводжує дитину з ПІР, має витрачати сили на те, щоби дитина ставала самостійною. Зрозуміло, що ми маємо допомагати дитині, але спочатку супровід має бути повним (поки дитина адаптується), далі – значний супровід (треба зменшити допомогу в навичках, які дитина може виконувати сама), потім – частковий супровід (треба допомогти дитині почуватися комфортно там, де їй важко).

   Утім, поки ми не почнемо спілкуватися з дитиною, не зможемо її чогось навчити. 

   • Говоріть дитині, що вона робить у цей момент. Наприклад: “Іванка зараз малює слона”.
   • Звертаючись, усміхайтеся, також можна доторкнутися до руки.
   • Давайте час на відповідь. Нехай це буде довго. Дітям треба запустити мозок і проаналізувати ситуацію.
   • Радійте успіхам, хваліть.
   • Відповідайте на різні звуки, навіть випадкові в немовленнєвих дітей. Це буде закріплювати спілкування.
   • На парті дитини не має бути зайвих предметів та картинок. Це тільки відволікатиме.
   • Привчайте до черговості спілкування. Наприклад, можна використовувати картки “Вчитель”, “Учень”. Треба пояснити, що комунікація відбувається так: поки одна людина говорить – інша слухає й навпаки. Учитель має піднімати картку, хто зараз говорить.
   • Формуйте навички самостійності. Навіть якщо ви супроводжуєте дитину, пам’ятайте, що вона має робити щось самостійно Тоді вона відчуває свою значимість.

   У комунікації є три основні комунікативні акти:

   1. Базові: дихання, звуки, емоції, положення тіла та рухи тіла, місцеположення в просторі. Наприклад, є діти, які користуються тільки цими актами. Тоді можна зчитувати їхні емоції й розуміти, що відбувається. Як-от, дитина почала швидко дихати, коли ви дали їй складне завдання;
   2. Прості: показувати очима, кивати головою, тактильний контакт із предметом, підняти руку, відповідати картками “так” чи “ні”;
   3. Складні: жестова мова, Макатон, дошка з картками, мовлення (усне, письмове).

   Можна користуватися комунікативною таблицею. Коли дитина не може говорити, але може показати рукою на “так”, “ні” або “не знаю”. Також дитина може складати слова, показуючи пальцем на літери.Методи для розвитку комунікативних навичок такі:

• МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ КОМУНІКАЦІЇ ДІТЕЙ З ООП

  Поради вчителям:

  • ➤  Давайте вибір учням і чекайте. Наприклад, “Ти хочеш намалювати слоненя чи написати словом?”. Вибір важливий для всіх дітей.
  • ➤ Запропонуйте матеріали, для роботи з якими учню потрібна допомога, і чекайте. Діти з інтелектуальними порушеннями мають включитися. Можливо, треба повторити кілька разів.
  • ➤ Заплануйте “неочікувану” подію й чекайте.
  • ➤ Створюйте паузи на заняттях і чекайте. Це – також, аби діти включилися.
  • ➤ Кладіть предмети поза досяжністю учня й чекайте. Це – мінізавдання, які розвивають активність учня.
  • ➤ Давайте те, чого хоче учень, малими частинами й чекайте. Є багато мотиваторів, про які розкажуть батьки. Якщо дитина звикла працювати з ліхтариком, то дозволяйте вмикати його не постійно, а періодично.

  Вчителі мають навчити дітей:

• ➤ Просити предмет.
• ➤ Робити вибір.
• ➤ Просити зупинити заняття.
• ➤ Просити повторити матеріал.
• ➤ Повідомити про вподобання.
• ➤ Сказати або посперечатися.
• ➤ Просити прокоментувати або надати додаткову інформацію.
• ➤ Просити звернути увагу.
• 
  

МЕТОДИ ДЛЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНИХ НАВИЧОК

• Для навчання дитини з ПІР використовуйте всю команду в класі. Знайдіть дитині друга, який буде їй допомагати.
• Розкажіть дітям про порушення інтелекту, але з огляду на їхній вік.
• Акцентуйте на тому, що всі ми – різні, і це – чудово, бо кожна людина потрібна й може приносити користь. Розкажіть про відомих людей, які мали чи мають інтелектуальні порушення. Тоді діти складуть позитивний портрет людини з інтелектуальними порушеннями.
• Плануйте взаємодії дитини з ПІР із нормотиповими дітьми.
• Показуйте дитині абстрактні поняття за допомогою простих дій. Наприклад, для пояснення поняття “дружба” варто показати кілька мультфільмів про дружбу або пограти в ігри про це.
• 
  

• МЕТОДИ ТА ПРАВИЛА ДЛЯ РОЗВИТКУ АКАДЕМІЧНИХ НАВИЧОК

• ➤ Тема уроку має бути єдиною для всіх учнів. Треба шукати теми, які перегукуються в загальноосвітній та спеціальній програмах.
• ➤ Якщо одна дитина має труднощі в класі, то треба змінити щось для неї. ➤ Якщо всі учні мають труднощі – це проблема системи або викладання.
• ➤ Дитина вчить тільки те, що може осягнути її мозок. Не треба змушувати її засвоїти все – нехай це буде частина теми.
• ➤ Варто спрямовувати сили, аби реалізувати цілі ІПР.
• ➤ До дитини треба звертатися спрощеною мовою з чіткими інструкціями та конкретними завданнями.
• ➤ Треба застосовувати в навчанні різні сенсорні відчуття дитини. Наприклад, аби дитина не тільки слухала, а й переглядала чи торкалася якихось елементів завдання.
• Загалом, ми маємо зробити так, щоби дитина з ООП відчувала, що вона важлива в класі й може зробити багато всього.
• 
  
• Обов’язки для дітей, аби вони відчували себе важливими:

• 
  
• 🔻 Увімкнути або вимкнути світло.
• 🔻 Роздати учням фломастери або олівці.
• 🔻 Вивішувати правила на дошку.
• 🔻 Поливати квіти.
• 🔻 Сповіщати про початок уроку.
• 🔻 Писати дату на дошці.
• 🔻 Вітати всіх учнів.
• 🔻 Відчиняти двері в клас.
• 🔻 Перевіряти учнів, називати їх на ім’я.

Ефективна формула навчання:

• ⏪ Спробувати.
• ⏪ Спробувати ще раз.
• ⏪ Проаналізувати та виправити помилки.
• ⏪ Спробувати ще.
• ⏪ Пробувати, поки не вдасться.
• ⏪ Закріпити в навчанні.
•      
• 
  
•  Онофрійчук Надія Миколаївна
• Вчитель - дефектолог
•            Навчально - методична робота 






• Публікація у всеукраїнському педагогічному виданні "Шкільне життя"
•